Статус вчителя в різних країнах

Педагогічна галузь – одна з найпоширеніших соціальних галузей, яка об’єднує велику кількість студентів педагогічних навчальних закладів, вихователів, учителів, викладачів і науковців. У сучасному світі учительська професія є однією з найпоширеніших професій у колі інтелігенції.

Поява вчительської професії ученими пов’язується з процесами становлення виховання як організованої цілеспрямованої взаємодії двох і більше осіб, виникнення перших шкіл. У далекому минулому, за часів розквіту перших цивілізацій Давнього Сходу, учителями були жерці, які складали нечисленну привілейовану касту. У Давній Греції дидаскалами були вільнонаймані громадяни, які виконували роль батька, наставника, їх слухали й поважали. Учительська професія мала приватний характер і не була чітко регламентованою. В історії педагогіки в означений період лише мудреці філософи-софісти (V-ІV ст. до н.е.), пропонуючи свої знання за певну матеріальну винагороду, вважали за необхідний рівень освіти дидаскала „ен-киклос-пайдейу” (енциклопедію), згодом сформовану у „сім вільних мистецтв” – символ академічної освіченості.

У Римській імперії учителями призначали чиновника від імені імператора, тим самим підвищуючи соціальний статус учителів і посилюючи їхню відповідальність. Давньоримський філософ і педагог Марк Фабій Квінтіліан (35(42)р. – бл. 100(118) р.н.е.), автор першого педагогічного трактату „Виховання оратора”, сформулював загальні вимоги до вчителя: бути в міру суворим, але не дратівливим ; любити дітей; не бути фамільярним, не підривати впевненості дитини у власних силах.

В епоху середньовіччя обов’язки вчителів виконували здебільшого священики, монахи, переписувачі-каліграфісти. У містах у цехових і гільдійських школах вчителювали наймані особи з ремісників і купців.

Індустріалізація й поширення обов’язкової початкової освіти державного зразка в епоху Відродження й Просвітництва сприяли формуванню когорти учителів як представників контрольованого фаху. Наприклад, статутом Львівської братської школи першим пунктом визначалося, що: „Дидаскал, або вчитель, цієї школи повинен бути доброчинний, розумний, смиренномудрий, скромний, не хабарник, не грошолюб, не гнівливий, не заздрісник, не насмішник, не соромітник, не чародій, не казкар, не пособник єресей, а прихильник доброчинності, добрих справ, що в них себе проявляє, а не лише в таких чеснотах, та й учні будуть такі, як їх учитель...”[ 15, С.61].

XVІІІ-XІX ст. – період розвитку вчительської професії, наукової та суспільної зацікавленості в забезпеченні ефективності діяльності педагога. В історії вітчизняної педагогічної освіти означений період пов'язаний з поширенням гуманістичної традиції, відкриттям перших вищих педагогічних навчальних закладів, серед яких почесне місце посідає Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди (1804р.)

Із часу введення обов’язкової освіти й поширення явища щодо постійного збільшення тривалості обов’язкової й первинної освіти (первинна освіта – initial education” – новий міжнародний термін, що означає всі види навчання й підготовки, які отримують діти й молодь від початку обов’язкової освіти до виходу на ринок праці) проблема підготовки учительських кадрів стала однією з центральних у життєдіяльності суспільства. Жодні технічні нововведення не змогли похитнути визначальної ролі вчителя в школі. Він був і залишається ключовою особою, яка виконує складні завдання, що стоять перед сучасними навчально-виховними закладами усіх рівнів і типів.

В Україні впродовж довготривалого періоду в усіх законодавчих актах й офіційних документах педагогічна діяльність оцінювалася дуже високо. Поряд з цим на практиці престиж учительської професії поступово знижувався й сьогодні вона є однією з найбільш непопулярних серед учнівської молоді – абітурієнтів. Відсутність належної уваги з боку державотворців, низький рівень соціальної захищеності, відсутність перспектив для подальшого самовдосконалення – усе це зумовило критичну ситуацію, що характеризується відтоком талановитої активної молоді зі школи. Усесвітня історія розвитку суспільства і здоровий глузд переконливо доводять, що подібна ситуація є тимчасовою, жодна держава чи інша соціальна формація не можуть розвиватися без високого рівня постановки освіти, висококваліфікованих викладачів, учителів, вихователів, без культу знань і культури.

Звернімося до порівняльного аналізу визначення статусу й особливостей діяльності вчителя в різних державах.

У багатьох європейських країнах учитель має повноправний статус державного службовця (Німеччина, Франція, Італія, Іспанія та ін.) з усіма його перевагами (висока соціальна захищеність, достатній рівень оплати праці) й недоліками (мінімальна особиста автономія чи повна її відсутність у поточній діяльності). У Японії вчитель також має статус державного службовця.

З огляду на важливість рекомендацій ЮНЕСКО щодо суспільно-політичного ставлення до вчительства зазначимо, що в документах, пов’язаних з програмою ЮНЕСКО „Освіта для всіх”, наголошується: „Педагогічна діяльність має значення для всього суспільства і вимагає від учителів глибоких знань та особливої майстерності, набутих і підтримуваних у результаті систематичної й безперервної освіти. Вона зобов’язує також мати почуття особистої й колективної відповідальності за освіту школярів і за забезпечення їм найбільш сприятливих умов у навчальних закладах”.

Учені різних країн наголошують на надзвичайній складності професії вчителя. Наприклад, вчені США акцентують особливу увагу на силі її емоційного напруження. У полі діяльності американського вчителя щодня перебуває 120-150 учнів. Щоденне навчальне навантаження – 5 уроків по 45-50 хв. Але й у позаурочний час учитель виконує професійні обов’язки. Таким чином, навантаження складає 50-60 годин на тиждень. І це – без урахування додаткових видів роботи: участь у педагогічних радах, проведення зустрічей і зборів з батьками учнів, чергування на шкільних дискотеках, спостереження за діяльністю учнівських клубів тощо.

Подібна ситуація щодо професійного навантаження вчителя спостерігається і в західноєвропейських країнах.

Вітчизняні представники порівняльної педагогіки О.В.Глузман, Л.П.Вовк, Б.Л.Вульфсон, О.Н.Джуринський, Л.П.Пуховська, К.В.Корсак та ін. у своїх дослідженнях виділяють такі складові, що впливають на роботу й статус учителя:

а) навчальне навантаження, яке в середньому в країнах складає в початковій школі – 18-24 год., молодшій середній – 15-20 год., старшій середній – 24-25 год. Зазначимо, що в цю кількість годин входить викладання дисципліни і підготовка до нього. Фактично ж учитель має навантаження 40-50 год. на тиждень, оскільки додаються види роботи з учнями в позаурочний час, робота з громадськістю, батьками учнів;

б) наповнюваність класів і навчання у дві зміни: наприклад, у Японії в класах у середньому 40 учнів, у Росії – 30-35 учнів, в Україні – 25-35 учнів, США – 18-20 учнів;

в)психологічні умови: учитель постійно спілкується і діє в колективі колег, учнів, батьків учнів та ін.;

г)зарплата як ознака соціального престижу: Міжнародною організацією профспілок (МОП) і документами ЮНЕСКО проголошено ідею, що зарплата вчителів повинна адекватно відтворювати значущість освіти в досягненні національних цілей і завдань. На жаль, ситуація в цьому напрямі досить складна не тільки в Україні. Так, у США зарплата вчителя у середньому в 5 – 8 разів нижча від інших інтелектуальних кваліфікацій. Лише в Японії, Південній Кореї, Данії та ще в деяких західноєвропейських країнах зарплата вчителя перевищує середній рівень оплати праці інших державних службовців.

Зауважимо тут, що найвищий соціально-економічний статус серед розвинених країн світу має вчитель Японії.

Як зазначає О. Озерська у своєму дослідженні [8; 78-89], традиційно висока відповідальність японського вчителя обумовлена змістом його роботи, навчальними та виховними цілями, які він здійснює, впливає на високий соціальний статус учителя в суспільстві, який визначається рівнем освіти, характером зайнятості, рівнем оплати праці й соціальною захищеністю. Оскільки японська освіта формувалась як державотворча галузь, то соціальний статус учителів визначався близьким до статусу державних службовців. У 1890 році були прийняті закони "Про додаткові пільги вчителям" і "Про пенсії та допомогу вчителям загальноосвітніх шкіл, які втратили годувальника". У документах визначались державні джерела фінансування оплати праці директорів префектурних педучилищ, детально пояснювались правила пенсійних виплат і допомоги сім'ям учителів, які втратили годувальника. Допомога сім'ям надавалась у тому разі, коли вчитель займався педагогічною діяльністю не менше 15 років.

Як свідчать соціологічні дослідження, нині в японській початковій і середній школі працює приблизно 1 млн. штатних учителів. Крім того, 99 тис. учителів працює в дитячих дошкільних установах, 38 тис. – у спеціальних школах для дітей з певними психічними та фізичними вадами, 50 тис. – у професійно-технічних установах і 2-річних молодших коледжах, 128 тис. – в університетах і коледжах.

Уявлення про вчительство як соціальну групу населення дає характеристика вчителів Японії залежно від статі, вікового складу, рівня освіти, стажу роботи та сімейного стану. В останні роки зростає питома вага жінок у сфері освіти.

За дослідженнями вчених, у 1992 році співвідношення жінок і чоловіків серед японських учителів змінилося на користь перших. Так, серед учителів початкових шкіл жінки складали 59,8% (проти 56% у 1984 році), у молодших середніх школах - 37,9% (проти 33,5% у 1984 році) і 21,3% (проти 18,3% у 1984 році) у старших середніх школах.

Розподіл учителів за віком відрізняється залежно від посади, яку вони обіймають. У 1992 році штатні вчителі у віці від 10 до 35 років складали 21%, від 35 до 40 років - 20,2%. Посади заступників директорів і директорів шкіл обіймають учителі, старші за віком. Серед них 37,7% – у віці від 50 до 55 років і 81,5% – віком від 55 до 60 років. У 1991 році середній вік призначених на посаду заступника директора школи складав 48,8 роки, а на посаду директора – 54,3 роки. Статистика свідчить також і про те, що в 90-ті роки значно збільшилася чисельність жінок на посадах заступників директорів і директорів шкіл відповідно з 3,4% (1990р.) до 9,9% (1996 р.), і з 1,5% до 4%. Крім того, як правило, у старшій середній школі більше керівників чоловіків.

Учителі Японії характеризуються досить високим рівнем загальної освіти. Наприклад, як підкреслює російський дослідник Г.В.Мікаберідзе, 90% учителів у 1985 році мали 4-річну університетську освіту. 37% учительських посад обіймали випускники педагогічних ВНЗ з дипломом бакалавра, 53% – випускники непедагогічних навчальних закладів, які мали ліцензію Монбукагакусьо на професійну підготовку вчителів: приблизно 6% посад було зайнято випускниками дворічних коледжів і 3% – випускниками дипломів магістра. На початку 80-х років ступінь бакалавра мали 50,6% учителів початкової школи, 68,1 % – молодшої середньої школи і 81,7% – старшої середньої школи [7, 104].

Відносно стажу роботи в школі слід підкреслити, що в 75% японських педагогів він складає від 10 до 15 років. На початку 90-х років у початковій школі працювали вчителі зі стажем 5-10 років – 23,2 %, у молодшій середній школі – 19,7%, в старшій середній школі – 18,7%; стаж 20 і більше років відповідно мали 52,4%, 42,0% і 44,4%; більше 30 років — 24,6%, 15,7% і 12,3% вчителів [7, 104].

Престиж професії японського вчителя значною мірою визначається рівнем оплати праці та соціальною захищеністю.

Як відомо, за рівнем підпорядкування школи, в яких працюють учителі, поділяються на національні, муніципальні й приватні.

Грошові виплати вчителям національних шкіл регулюються Законом про державні установи національного рівня, муніципальних – Законом про спеціальні регуляції для працівників сфери освіти, який фактично прирівнює зарплату вчителів муніципальних і національних шкіл. Дія цих законів спрямована на стандартизацію рівня грошових виплат учителям в різних регіонах країни, незалежно від фінансового стану префектур і великих міст. На грошові доходи вчителів приватних шкіл дія вказаних законів не розповсюджується. Оплата праці цих учителів залежить від умов праці, обсягу робочого часу і може значно відрізнятись у різних школах, оскільки фінансується з власних фондів і додаткових урядових фондів.

Зарплата вчителів залежить від типу школи, посади вчителя, типу сертифіката й педагогічного стажу. З, урахуванням вартості життя в різних регіонах країни стандарти грошових виплат учителям національних і муніципальних шкіл передбачаються залежно від типу сертифіката у вигляді зарплати 4-х класів за двома шкалами. За однією шкалою зарплата виплачується педагогам, які працюють у дитсадках, початковій і молодшій середній школі, а за другою – учителям старших середніх шкіл. Зарплату першого класу (найнижчу) отримують учителі-лектори, вчителі-асистенти й учителі-асистенти класних керівників у всіх типах шкіл. Зарплату другого класу мають штатні викладачі й класні керівники. Заступники директорів дитсадків, початкової середньої школи мають зарплату третього класу. Найвища зарплата четвертого класу розрахована на директорів початкової й середньої школи.

Різниця між зарплатою вчителя, який має диплом магістра, і вчителем з дипломом бакалавра на початковому етапі кар'єри складає 17%, а між учителем з дипломом бакалавра й учителем, який закінчив 2-річний молодший коледж, – 16%. У кінці педагогічної кар'єри цей показник зменшується до 3%.

Найвагомішим чинником, який впливає на зростання базової частини заробітної плати вчителя, є стаж роботи, про що свідчать дані про базову зарплату вчителів початкової, молодшої і старшої середньої школи у 2002 році.

Різниця між зарплатою учителів початківців і вчителів, які мають стаж 15 і більше років, суттєво відрізняється: зарплата вчителів початкових і молодших середніх шкіл відповідно має співвідношення як 1 (2 роки роботи після дворічного коледжу) до 1,8 (після 15 років роботи), до 2,5 (після 30-річного стажу), до 2,8 (після 43-річного стажу) і до 2,9 (після 47 років роботи). Заробітна плата вчителів старшої середньої школи вища від зарплати вчителів першої шкали й відрізняється співвідношенням залежно від стажу. Коефіцієнт зростання зарплати після 2, 15, 30 і 43 роботи вчителів старшої середньої школи складає відповідно 1; 1,75; 2,3 і 2,5 [8].

Слід зазначити, що в післявоєнний період завдяки завзятій боротьбі найбільш впливової професійної організації - Спілки вчителів Японії - зникла різниця в оплаті педагогічної роботи чоловіків і жінок.

Підвищення зарплати за стажем роботи не відбувається тоді, коли є проблеми в поведінці вчителя або він за станом здоров'я не працює більше 1/6 річного обсягу робочого часу. У такому разі зарплата нараховується окремо.

Педагогічна діяльність учителя передбачає не тільки проведення уроків, а й додаткові заняття, позакласну діяльність, що розглядається як переробіток робочого часу й додатково оплачується в розмірі 4% від основної заробітної плати. Три рази на рік у червні, грудні та березні за старанність і працьовитість учителі отримують премії, які можуть відрізнятися розміром у різних регіонах і змінюватись щорічно. Так, у 1996 році літня премія була більше за місячну зарплату у 2,2 рази, зимова –у 2,7 рази, а в 2002 році загальна її величина дорівнювала 5-місячному розміру основної заробітної плати.

Учителі Японії мають розгалужену систему доплат: доплати на сім'ю тим, хто проживає у віддалених регіонах чи в регіонах із суворим кліматом або у великих містах, доплати для отримання професійної освіти за вечірньою чи заочною формою навчання, доплата в кінці навчального року, за управлінську діяльність, за роботу з дітьми, які мають певні фізичні й розумові вади, транспортні житлові доплати. Усього нараховується 17 таких доплат.

Сімейну допомогу мають учителі, в яких є неповнолітні діти або стан, коли глава сім'ї отримує річний дохід менший 1400000 єн (14000 у.о.). Сімейні доплати щомісячно складають від 15 до 20 тис. єн на чоловіка і 3-5 тис. єн на кожну дитину.

Допомога на оплату житла, яке в цій країні дуже дороге, складає від 10 до 20 тис. єн залежно від її розміру в певному регіоні. Нині ця допомога надається вчителям і тоді, коли глава сім'ї має прибуток, що складає 50% сукупного прибутку всіх членів сім'ї. Розмір допомоги на житло коливається від 5 до 8 тис. єн, коли воно приватне, і від 10 до 30 тис. єн - на орендоване. Крім того, у великих містах, де ціни значно вищі, або в регіонах, де суворий клімат, учителі мають доплати в розмірі від 3 до 5% основної зарплати.

Доплата на проїзд надається вчителям з урахуванням витрат за звичним щоденним маршрутом до 50 тис. єн на місяць.

Додаткові виплати має й адміністрація школи за управлінську діяльність у розмірі 8% від основної зарплати [8].

Діюча система довічної освіти, визначена освітньою реформою 1984 року, передбачає можливість підвищення своєї професійної кваліфікації за вечірньою й заочною формою навчання. При цьому доплати компенсують усі виплати на навчання.

Японські вчителі гарантовано отримують додаткові виплати на покриття витрат науково-дослідницької діяльності.

Таким чином, зарплата вчителів Японії має як основну, так і додаткову частину.

Згідно із Законом про асоціацію взаємодопомоги японські вчителі всіх типів шкіл, які є членами відповідних асоціацій, мають певні пільги та додаткові послуги. Пільги включають короткострокові та довгострокові виплати й соціальні послуги. Короткострокові виплати забезпечуються медичним страхуванням і надаються на випадок хвороби, поранень чи народження дитини. Учителі при виході на пенсію отримують одноразові виплати в розмірі більше ніж 2-річної заробітної плати. Довгострокові виплати — це пенсії та допомога при втраті працездатності.

Пенсія вчителя й інших педагогічних працівників призначається в 60 років і залежить від педагогічного стажу. Її розмір визначається зарплатою в останній рік роботи. Розрахунок розміру пенсії залежить від педстажу. Так при 20-річному педстажі розмір пенсії складає 40% від заробітної плати за останній рік роботи, при 25-річному - 47,5%, при 30-річному - 55%, при 35-річному - 62, 5%, при 40-річному - 70%.

Наприклад, учитель чи директор школи, який при виході на пенсію в 60 років після 35 років педагогічної діяльності отримує пенсію яка становить, 62,5% від загальних виплат в останній рік роботи і одноразову грошову допомогу в розмірі 15300000 єн.

Дослідження матеріальної винагороди японських учителів за педагогічну діяльність свідчить про досить високий соціальний престиж цієї професії. Однак за свідченням японських спеціалістів, модернізація й швидке зростання економіки, помітне підвищення рівня життя населення, урбанізація й залучення жінок до суспільного виробництва призвели до низки негативних явищ у житті суспільства. Послабилась роль сім'ї й общини у вихованні дітей, що раніше було стійкою народною традицією; знизився рівень суспільної моралі, втрачається значущість таких якостей, як опора на власні сили, самообмеження й стриманість домагань, відповідальність перед собою й суспільством і повага до старших. Імпортовані із США ідеали "суспільства споживання" підміняють традиційні духовні цінності підростаючого покоління і дорослих. "Сучасна спустошеність розуму дітей здається глибоко пов'язана з тим, що школа відповідним чином не реагувала на негативні побічні ефекти "ери процвітання", – стверджують автори однієї зі статей про реформу освіти в Японії.

Педагогічна діяльність японського вчителя різноманітна й здійснюється за п'ятьма основними напрямами: навчальна і спеціальна організаційна діяльність, виховна і наукова робота, шкільне управління.

Усім видам діяльності вчителя передує ретельна підготовка. Якщо це стосується навчального процесу, то вчитель щоденно під час підготовки до уроку переглядає підручники, нові посібники, готує необхідні методичні матеріали (тести, завдання, теми для інтерв'ю тощо). Підготовка до уроків займає приблизно стільки ж часу, як і самі уроки.

Разом з тим роль учителя не обмежується проблемою змісту й методів навчання. Люди, які набувають професії вчителя, несуть велику відповідальність за виховання й соціалізацію учнів, особливо того класу, де вони є класними керівниками. Для вчителя головним є вміння жити з дітьми, формувати їх здатність до взаємодопомоги, привчати до самоаналізу, досягати згоди й гармонії у класі. Обов'язком японського вчителя є відповідальність за поведінку учнів не тільки в школі, а й за її межами. Учитель, особливо у початковій школі, постійно спостерігає за учнями, аналізує їх поведінку в школі й сім'ї, спілкується з батьками учнів, формує естетичні смаки, екологічну культуру, навички поведінки в громадських місцях, турбується про здоров'я й здоровий спосіб життя учнів. У старшій школі вчитель спрямовує вектор своєї діяльності не тільки на вивчення предметів навчального плану, підготовку учнів до рубіжного та підсумкового тестування, а й приділяє значну увагу профорієнтаційній, клубній і спортивній роботі, зв'язкам школи з громадськістю регіону.

Усі ці явища погіршили умови педагогічної діяльності вчителів, знизили її престиж і породили негативні проблеми японського вчительства.

В останні десятиріччя в середовищі вчителів поширилось таке масове явище, як стреси. Як зазначають міжнародні дослідники, від стресів нині страждає біля 90% педагогів.

За даними опитування у 1994 році 96,6% учителів Японії (від приблизно 1 млн. загальної їх чисельності) погодились, що професія вчителя викликає стреси, які часто призводять до психічних захворювань. Відомо, що психічні відхилення спостерігаються в одного з 1000 тих, що захворіли. З 1979 року психічні розлади в учителів спостерігаються частіше. У загальному вимірі захворювань вони збільшилися із 17,9% (1979 рік) до 34% (1995 рік) [8].

Великий фактичний матеріал, який отримали вчені в ході проведення в 1986-1988 роках широкого міжнародного порівняльно-педагогічного дослідження (США, Англія, ФРН, Японія, Сінгапур), надає уявлення про ставлення вчителів середньої школи до своєї роботи й ступінь задоволення нею [8, 85]. Дослідження показало, наприклад, що вчителі-чоловіки в Японії у цілому значно більше задоволені своєю роботою, ніж їх колеги-жінки (винятком є тільки вчителі-початківці). При цьому 38% опитуваних зізнались, що педагогічна робота в школі дуже відрізняється від власних уявлень про неї. Позитивно оцінюють свою роботу вчителі, мотивуючи це матеріальними умовами праці, визнанням її результатів, проявом уваги до них.

Учителі задоволені можливістю "самостійно будувати свою роботу", шкільним устаткуванням і наявністю посібників, "допомогою колег", можливістю керувати гуртками, спортивними заходами та проведенням екскурсій.

На відміну від учителів західних країн, японські педагоги тісно співпрацюють між собою. Вони спілкуються протягом робочого дня з приводу підвищення якості викладання й виконання шкільної програми, виховання та проведення позакласних заходів. Періодично вони проводять засідання методичних об'єднань з приводу відкритих уроків, науково-дослідної роботи з навчальної й виховної тематики.

Найбільші труднощі японські вчителі відчувають при складанні поурочних планів для учнів з різними здібностями (на це вказали 46% від 15 тис. опитуваних), при виборі методів і прийомів активізації пізнавальної діяльності (24% опитуваних).

У зв'язку з ростом правопорушень дисципліни і злочинів японських учнів учителів все частіше хвилює характер відносин з ними. Педагоги дискутують з проблем взаємовідносин "учитель-учні" за вертикальною (традиційною конфуціанською) чи горизонтальною (дружньою, рівноправною) моделлю поведінки. Останню модель підтримали 77% опитуваних, хоча тільки 45% могли реально нею користуватись. Однак дослідники явно сумніваються, що при запровадженні горизонтальної моделі поведінки можна успішно підтримувати дисципліну й порядок на уроці.

Зміст педагогічної роботи, матеріальне забезпечення та стан здоров’я завжди перебувають у центрі уваги різноманітних професійних об'єднань учителів, які не тільки констатують проблеми, а й пропонують напрями їх вирішення. Так, асоціацією директорів початкових шкіл у Японії в 1996 році було проведено опитування 1174 своїх колег з питань вирішення нагальних проблем учительства. Зміст цих проблем виділено у табл. №1 [8, 86-87].

Таблиця 1


Источник: http://studopedia.org/10-135499.html



Рекомендуем посмотреть ещё:


Закрыть ... [X]

Скільки заробляють вчителі в різних країнах журнал «Освіторія» - Отношение сыновей к родителям



Статус вчителя в різних країнах Статус вчителя в різних країнах Статус вчителя в різних країнах Статус вчителя в різних країнах Статус вчителя в різних країнах Статус вчителя в різних країнах